Поради логопеда

Головним завданням діяльності вчителя-логопеда є планування і здійснення навчально-корекційної роботи з вихованцями які мають недоліки мовленнєвого розвитку.

Основні структурні компоненти професійної діяльності вчителя-логопеда:

1.    Діагностична діяльність (вивчення анамнезу, історії розвитку, причин порушень у дитини, бесіда з батьками, спостереження за дитиною, обстеження мовлення).

2.   Складнання індивідуальних корекційно-компенсаторних планів роботи з кожною дитиною

3.   Визначення доцільних форм взаємодії з дтитиною, видів корекційно-розвивальної роботи.

4.   Корекційна робота з виправлення порушень усного та писемного мовлення.

5.   Надання порад, консультацій батькам, педагогам, залучення родини до активної практичної співпраці.

6.   Співпраця із практичним психологом, вихователем щодо корегування педагогічного , корекційного процесу, пошуку шляхів його вдосконалення.

7.   Аналіз результативності роботи, визначення динаміки розвитку дитини, ведення документації та складання звітів.

8.   Участь у різних заходах методичної роботи, самоосвіта.

9.   Пропаганда логопедичних знань, взаємодія з громадськістю.

Зміст корекційно-розвиваючої роботи вчителя-логопеда:

  • готує артикуляційний уклад до постановки звуків;
  • виробляє і вправляє рухи артикуляційних органів;
  • визначає послідовність постановки звуків від характеру мовленнєвих порушень;
  • працює над розвитком правильного мовного дихання дітей;
  • відбиває артикуляційний уклад певного звука, використовуючи відпрацьовані раніше рухи органів мовлення;
  • ставить звук (різними прийомами та методами);
  • закріплює поставлений звук у складах;
  • автоматизує поставлені звуки у словах, фразах, реченнях, словосполученнях, зв’язній мові;
  • проводить диференціацію звуків; відпрацьовує граматичні форми.

Форми взаємодії з батьками:

1.    Батьківські збори. Проводяться у вересні, січні, травні. На зборах вчитель-логопед знайомить батьків з нормативними документами, програмами, з досягненнями дітей та труднощами у корекційному процесі.

2.   Індивідуальні консультації вчителя-логопеда. В ході яких батькам надаються індивідуальні поради щодо поліпшення мови або розвитку пізнавальних (психічних) процесів дитини.

3.   Оформлення тематичних папок “Батькам майбутніх першокласників. Поради логопеда” в інформаційному осередку логопедичного кабінету та груп старшого дошкільного віку які складаються з різноманітних професійних консультацій, порад, рекомендацій з матеріалів для практичного використання вдома та під час занять з дітьми.

4.   Анкетування батьків дозволяє уточнити стан їх зацікавленості у розвитку дитини, визначити їх потреби, з’ясувати чи задоволені вони корекційним процесом.

5.   “Домашні логопедичні зошити”, які складені для індивідуальної роботи з дітьми. Вони допомагають батькам закріпити набуті дитиною мовні навички та вміння. А логопеду здійснити аналіз розвитку кожної дитини і налагодити тісний взаємозв’язок між учасниками корекційного процесу.

КОЛИ СЛІД ЗВЕРНУТИСЬ ДО ЛОГОПЕДА

Всі знають про те, що деякі діти починають ходити і говорити раніше, ніж інші, і звичайно це нікого не хвилює, а медицина це вважає нормальним явищем . У зворотному випадку, якщо по досягненню дворічного віку дитині важко розмовляти, або він не розуміє розмови, або ковтає звуки, або додає інші – це ознака порушення розвитку або захворювання. В цей момент треба без зволікання звернутися до фахівця в області логопедії для необхідної терапії. Логопед зможе визначити, чи йде мова про. деякої затримки в розвитку дитини або існують розлади, які вимагають спеціалізованої допомоги.

Логопедія – це дисципліна, яка охоплює вивчення, профілактику, діагностику, контроль та лікування розладів мови і спілкування. Розлади мовлення можуть бути різними і їх багато :затримка в розвитку мови, дислалія – відсутність вміння правильно вимовляти звуки, відповідні віком, дислексія – часткове або повне відсутність розуміння мови, дісфемія (заїкання), діслозія – труднощі у вимові звуків у зв’язку з анатомічними дефектами мовного апарату, а також порушення мови у психічних хворих і аутистів. Причини порушення мови можуть бути найрізноманітнішими: втрата слуху, неврологічні порушення, пошкодження головного мозку, розумова відсталість, анатомічні дефекти губ, неба, ротової порожнини, перевантаження голосових зв’язок і ін . Встановити наявність порушень мови потрібно якомога раніше. Це дозволити провести ранню діагностику причин, що обов’язково позитивно позначиться на можливості його одужання і корекції мовлення.

Підставою для відвідування логопеда є неправильна вимова звуків.

Свистячі: С, З, Ц – малюк повинен чітко вимовляти до кінця 3 р. життя.

Шиплячі і сонорні : Ш, Ч, Ж, Л, Р, до кінця 5 р. життя.

Якщо ви помітили помилки і вас тривожить мова вашої дитини зверніться до логопеда за консультацією і невідкладно, чим довше малюк буде картавити і шепелявити, тим міцніше закріпиться у нього неправильна вимова і тим важче буде в майбутньому виправити дефект.

Логопедичні поради батькам для розвитку мовного апарату дитини та рухливості органів артикуляції

Недоліки звуковимови у дитини можуть виникати внаслідок слабкості м’язів язика, губ або через порушення координації рухів, що проявляється в невмінні виконувати язиком чи губами точні цілеспрямовані рухи. Помилку роблять ті батьки, які протягом тривалого часу продовжують перетирати своїм дітям супи, перекручують м’ясо на м’ясорубку. Перетираючи їжу, вони не допомагають дітям, а навпаки, затримують розвиток рухливості артикуляційного апарату. Багато батьків скаржаться на те, що їх малюки погано жують. Їм важко з’їсти такі фрукти та овочі, як морква, яблуко, огірок.

Недостатня рухливість органів мовлення: язика, губ, щелеп та м’якого піднебіння, тобто порушення рухливості цих органів (малорухливість) тягне за собою нечітку, гугняву (з носовим відтінком), шепеляву, змазану вимову різних звуків.

Для того, щоб розвинути рухливість органів артикуляційного апарату, потрібно тренувати й укріпити м’язи щок та язика, обов’язково давати дитині жувати такі продукти, як: скоринки хліба, сухарики, сушені фрукти (чорнослив, курагу, ізюм), тверді фрукти (яблуко, груша), тверді овочі (морква, огірок), шматочки вареного м’яса.

Починати цю роботу слід задовго то того, як дитина навчиться говорити.

Важливе місце на шляху розвитку правильного мовлення повинна займати артикуляційна гімнастика. Проте гімнастика не повинна набридати дитині та спричинити її перевтомлення. Не слід також чекати, коли дитина піде до школи, а вже у дошкільному віці потрібно проводити її.

Метою її є відпрацювання правильних, чітких рухів органів мовлення, необхідних для правильної вимови звуків.

Для покращення звуковимови потрібно щоденно проводити артикуляційні вправи. Наприклад, корисно 2 рази на день виконувати по 5-7 раз кожну з таких вправ:

«Корівка» – імітувати жування корови, роблячи кругові рухи нижньою щелепою спочатку праворуч, а потім ліворуч. Рахунок : 1-2-3-4-5-6-7-8-9-10.

«Кулька» – надути щоки та повільно їх здути.

«Кулька тріснула» – надути щоки та здути їх ударом долонь.

«Пухкенькі щічки» – рот закритий, руками почергово пощипувати кожну щоку.

«Горішок» – рот розкритий, кінчиком язика почергово випинати кожну щоку.

Для рухливості губ:

«Усмішка – трубочка» – посміхнутися, старанно розтягуючи губи, а згодом витягнути їх вперед трубочкою.

«Старенька бабуся» – закусити обидві губи зубами й утримувати в такому положенні 5-10 секунд.

«Рибка» – ввібрати щоки всередину, щоб губи утворили бантик і в такому положенні змикати верхню і нижню губи.

Для рухливості і гнучкості язика:

«Лопатка» – рот напіввідкритий; широкий, розслаблений язик утримувати на нижній губі до 5-10 секунд.

«Голочка» – рот напіввідкритий; гострий, напружений язик утримувати у витягнутому положенні до 5-10 секунд.

«Гойдалка» – рот напіввідкритий; висунути язик і почергово тягнути до носа та до підборіддя 5-7 раз.

«Чашечка» – рот напіввідкритий; висунути широкий язик на нижню губу, прогнути його, утворивши форму чашечки, утримувати в такому положенні 5-7 секунд.

«Смачне варення» – рот напіввідкритий; кінчиком язика повільно облизати верхню й нижню губи в обох напрямках по 5 раз.

«Коник» – клацати язиком при широко відкритому роті.